85 років від дня народження українського поета Бориса Олійника.
22 жовтня, поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, Герой України Борис Олійник святкував би своє 85-річчя.
Борис Ілліч Олійник. Усього три слова. Але ж які! За ними — ціла епоха! Доля йому щедро насипала: щастя і радості, перемог і поразок… А найщедріше — таланту, мудрості та розуму. Мав і високі посади і відповідальність за долі інших, почесні звання і нагороди, займався громадською та політичною роботою. Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик сучасної української літератури.
Уродженець села Зачепилівка (раніше Харківської, нині — Полтавської області) Борис Олійник за життя прославився не лише як поет. Олійник закінчив факультет журналістики КНУ, згодом став відомий і як перекладач, був членом НАНУ, очолював Український фонд культури.
Ім’я Бориса Олійника з’явилося на сторінках республіканської преси в середині 50-х років. Пора його перших літературних спроб припала на той час, коли в письменстві, — поезії, прозі, драматургії, — дедалі інтенсивніше розгорталися творчі шукання, обумовлені новими процесами в житті, зокрема піднесенням громадянської і творчої активності радянських людей. «Я тим уже пишаюся, що українець зроду», – класика, яка також належить перу і діям цієї багатогранної особистості.
Поезія – його перше кохання, журналістика – друге. На формування його особистості великий вплив мали дитячі та юнацькі враження, винесені з років Великої Вітчизняної війни та повоєнної відбудови.
Борис Олійник – автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках колишнього СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо».
Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: «Писати, як живеш, а жити, як пишеш». І все ж багатомільйонну любов українців у всіх світах Борис Ілліч заслужив саме за свою поезію. Коли читаєш його «Парубоцьку баладу», «Стару пісню на новий мотив», «Ринг», «А зрадник завше продає когось», відчуваєш почерк віртуоза слова найвищого ґатунку. А ще у його творчому доробку – понад півсотні пісень у співавторстві з найвідомішими композиторами країни. Й досі вони звучать звідусіль як пісенна класика – зразок найвишуканішого і наймелодійнішого слова.
Фарби бабиного літа, шовкову леваду з його поезії проживаєш так, ніби це писалося сьогодні чи вчора. Борис Олійник різний. Він і громадянин, і поет, і автор інтимної лірики, і романтик рідного краю. Хотілось би, щоб кожного українського поета крізь роки, зміни епох можна було б називати, як ювіляра, без переліку його ступенів та нагород. Просто Борис Олійник. Адже саме це робить його народним.
Значну частину своєї творчості присвятив поет темі матері, він створює щемливий і ніжний образ своєї матері, цей образ видається близьким усім читачам, нас не залишає байдужими те почуття щирої синівської любові та вдячності, яким сповнює автор.
«Пісня про матір» — чи не найвідоміша поезія Бориса Олійника з тих, що потім стали піснями, звучить вона зовсім як народна. У поезії «Мати» в кількох простих словах поет висловлює усю свою повагу та шанування, розуміння того, як багато робить звичайна жінка, виховуючи дітей, для розвитку народу, людства взагалі:
Так, мати назавжди залишається безсмертною у своїх дітях, стаючи «замисленим полем на цілу планету, на всі покоління й віки». Багатогранна творчість Бориса Олійника приваблює не лише читачів, а й діячів мистецтв. На його вірші написано безліч пісень, які вважаються народними, створено оперу.
За творами Б. Олійника 1981 року в Київському театрі поезії йшла вистава «Заклинання вогню», 1987 року в Київському драматичному театрі ім. І, Франка — вистава «Пам’ять». Поет виступив співавтором кіносценарію багатосерійного фільму про Тараса Шевченка, поставленого на Київській кіностудії художніх фільмів.
Немає коментарів:
Дописати коментар