5 квітня відзначається 140 років від дня народження Дмитра Миколайовича Ревуцького

 5 квітня відзначається 140 років від дня народження Дмитра Миколайовича Ревуцького – мистецтвознавця, літературознавця, фольклориста, перекладача.

Народився у славетному селі Іржавці на Чернігівщині 5 квітня 1881 року.

Батько — Микола Гаврилович добре грав на скрипці, непогано співав.

Мати — Олександра Дмитрівна Каневська вільно володіла французькою і німецькою мовами, набула музичну освіту в пансіоні для панночок села Римарівців Гадяцького повіту в німецького вчителя Блюмеля. Грала на фортепіано.

Дітям прищеплювали моральні цінності, притаманні шляхетній людині.

Перші уроки музики давала мати. По закінченні Прилуцької гімназії Дмитро вступив до Київського університету та став відвідувати студентський хор. Там на нього звернув увагу Микола Віталійович Лисенко. Невдовзі Дмитро Ревуцький не просто стає учнем Лисенка, а опиняється в найтіснішому колі його прихильників.

У 1906 році Дмитро закінчує історико-філологічний факультет, але через свої патріотичні українські настрої знайти роботу в Києві не може. Довелось їхати на викладацьку роботу в Ревель (нині Таллінн). Лише через три роки, завдяки сприянню свого старшого колеги — авторитетного київського освітянина В. Науменка — Дмитро Ревуцький одержує посаду вчителя словесності у класичній гімназії в Києві. Тут серед його учнів були три майбутні академіки — Максим Рильський, Михайло Алексєєв та Костянтин Паустовський.

Максим Рильський з теплотою згадує про свого учителя і щирого друга: "Ентузіаст, глибокий знавець і цікавий інтерпретатор пісні, Дмитро Миколайович виконував нам на вечірках і українські та російські пісні, думи, билини, і зразки західноєвропейської вокальної творчості, твори Чайковського, Глінки, Мусоргського, Даргомижського, Бетховена, Шуберта, Лисенка. А до рояля іноді після довгих умовлянь брата і гостей сідав скромний, світлоокий студент Левко Ревуцький. Він акомпанував братові й співакам-гостям, акомпанував прекрасно, але в очах його щось ніби говорило, що поза виконуваною музикою він чує музику глибоко в собі".

З перших днів Української Народної Республіки Дмитро Ревуцький береться за омріяну роботу — розбудову національної музичної культури. Він серед перших професорів музично-драматичного інституту ім. М.В. Лисенка. Разом із Климентом Квіткою Дмитро Ревуцький стає засновником Етнографічного кабінету ВУАН (на базі якого пізніше буде створено академічний Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології).

У роки безперервної зміни влади на Україні він готує і видає фундаментальну працю "Українські думи та пісні історичні" (1919). Нотний матеріал до книги підготував Левко Ревуцький — це перше спільне видання братів. Згодом будуть видані два випуски "Козацьких пісень" і "Галицькі пісні" в обробці Левка з коментарями Дмитра Ревуцького. Наступна фольклористична праця Дмитра Миколайовича (1926—1929) — три випуски по 125 українських народних пісень із академічними коментарями. Назву цього видання — "Золоті ключі" — запропонував Максим Рильський, зачарований народною піснею "Ой, глибокий колодязю, золотії ключі".

У 1920 році створює перший український театральний підручник "Живе слово. Теорія виразного читання" та перекладає понад 300 кращих зразків світової оперної і вокальної класики, що вперше лунали зі сцени українською мовою.

Музикознавчі дослідження Д.М.Ревуцького сягали різних епох і тем, щоразу подаючи нові факти й відкриття. Та все ж найвизначнішою і найулюбленішим напрямком наукової діяльності Дмитра Ревуцького стало лисенкознавство.

Починаючи з 1927 року, він поетапно у ґрунтовних статтях висвітлює діяльність Лисенка, аналізує окремі його твори.

У 30-х роках брати Ревуцькі розпочинають багатотомне повне видання творів Миколи Лисенка, в якому, крім вступних тематичних статей до кожного тому, докладно прокоментовано кожну народну пісню чи авторський твір. Було передбачено зібрати згодом усі статті в єдиній монографії. Та працювати ставало все тяжче.

У вересні 1939 року Дмитра Миколайовича звільнено з усіх посад. Тяжко захворівши, втративши мову, він майже рік пролежав у ліжку. І не встиг звестися на ноги, як до нього у квартиру підселили наглядача з "певних інстанцій". Це змусило Дмитра Ревуцького погодитись на пропозицію близького друга — видатного художника Василя Кричевського — перебратись навесні 1941 року до його помешкання на вулиці Толстого. Кілька кварталів — від Володимирського собору до Університету — несли його у кріслі син Валер'ян та племінник Євген (майбутній професор медицини).

Війна застала напівпаралізованого Дмитра Ревуцького за письмовим столом — над листами й нотними сторінками з архіву Лисенка. Від евакуації довелось відмовитися - вирушати в дорогу тяжкохворій літній людині було вкрай небезпечно.

29 грудня Дмитра Миколайовича знайшли в квартирі з пробитою головою над залитим кров'ю рукописом про Лисенка. Дружина Ревуцького, яка відкрила убивці двері, до кімнати вже не повернулась. Поховали подружжя Ревуцьких 1 січня 1942 року на Байковому кладовищі.

Дмитру Миколайовичу Ревуцькому належить особливе місце в історії української культури першої половини ХХ ст. Були довгі десятиліття – з початку сорокових до кінця вісімдесятих років, коли його ім’я намагалися вилучити з національної пам’яті, коли на його творчу спадщину покладено тавро мовчання, коли шанувальники його доробку були змушені знищувати титульні сторінки, де зазначалося прізвище автора .

Добре ім'я Дмитра Ревуцького було повернено тільки до його 110-річного ювілею.

В 1997 році Дмитру Миколайовичу Ревуцькому встановлена меморіальна дошка на Прилуцькій гімназії. Його ім’я внесено до реєстру «100 найвідоміших українців» (2002).